Дифтерія, її симптоми та профілактика інфікування

Дифтері́я — гостре  інфекційне захворювання із повітряно-крапельним механізмом передавання збудника, що характеризується ураженням ротоглотки та дихальних шляхів, рідше шкіри, із розвитком фібринозного (дифтеритичного) запалення у місці проникнення збудника, а також токсичним ураженням серцево-судинної  і нервової систем, нирок.
Актуальність
Широке проведення імунопрофілактики забезпечило зниження захворюваності на дифтерію до спорадичних випадків. Епідемічний процес в умовах масової імунізації проявляється широким бактеріоносійством, а рівень захворюваності залежить від повноти і якості вакцинації. Головну роль у розвитку дифтерії, її ускладень відіграє токсин, який виділяє збудник. Після проведення вакцинації організм людини виробляє антитоксичний захист. Слід зазначити, що антитоксичний  імунітет не перешкоджає розмноженню дифтерійних бактерій у дихальних шляхах. Тобто, особи, що щеплені, не хворіють, але  можуть бути джерелом зараження для неімунних осіб. Антивакцинальні настрої і активізація міграційних процесів сприяють зниженню рівня імунізації суспільства в цілому і становлять загрозу виникненню спалахів дифтерії.
Основний фактор патогенності збудника — екзотоксин, який є одним із найсильніших токсинів у природі, поступається лише ботулінічному і правцевому токсинам.
Дифтерійний збудник стійкий у навколишньому середовищі — у дифтерійних плівках, на предметах побуту, у  трупах зберігається близько двох тижнів, у воді — до трьох тижнів, але майже миттєво гине при кип'ятінні (протягом 2 – 3 - х хвилин) та під дією звичайних дезінфікуючих засобів.
Джерелом інфекції при дифтерії є хворі на будь-яку клінічну форму, а також бактеріоносії, які є резервуарами  хвороби.
Основний механізм передавання — повітряно - крапельний, рідше може реалізуватися і контактний (наприклад, при дифтерії шкіри).
При спалахах дифтерії первинними носіями можуть бути до 10% зовнішньо здорових людей.
Основними причинами смерті при дифтерії є ураження серця, асфіксія при дифтерії дихальних шляхів, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ-синдром) із розвитком гострої ниркової недостатності або гострого респіраторного дистрес-синдрому дорослих і приєднання вторинної бактеріальної флори.
Інкубаційний період дифтерії триває від  2 до 10 днів.
Імовірним діагноз дифтерії є при поєднанні  2 - 3 із зазначених нижче симптомів:

• початок захворювання надзвичайно гострий;
• при всіх формах, окрім субклінічної, має місце інтоксикаційний синдром, виразність якого далеко не завжди відповідає вираженості місцевих змін, особливо у перші дні хвороби;
• на мигдаликах або на інших лімфоаденоїдних структурах глотки є нашарування, що мають фібринозний плівчастий характер;
• біль у горлі помірний, часто не відповідає характеру місцевих змін;
• голос набуває гугнявого відтінку;
• набряк слизової оболонки ротоглотки і ціаноз переважає над гіперемією;
• підщелепні та шийні лімфовузли збільшені не завжди, якщо збільшені — то помірно болючі;
• можливий набряк клітковини підщелепної ділянки від незначного (набряк локалізується тільки у підщелепній ділянці) до поширеного (сягає ключиць і нижче);
• набряк щільний, безболісний, шкіра над ним не змінена (окрім геморагічних варіантів), може бути асиметричним  та однобічним;
• відсутній виразний антитоксичний ефект від антибактеріальної терапії, але відмічають швидке поліпшення стану вже через декілька годин після введення протидифтерійної сироватки (ПДС).

Остання ознака властива всім формам дифтерії будь-якої локалізації та тяжкості.
Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають обов'язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару у найближчі терміни.
До відділення інфекційної реанімації госпіталізують:

• хворих із тяжким чи гіпертоксичним перебігом;
• хворих на дифтерійний круп.

Класична тріада дифтерійного крупу характерна саме для дітей:

• сиплий голос,
• грубий гавкаючий кашель,
• голосне стенотичне дихання.

Ці прояви можуть бути відсутні у дорослих. У тому випадку, коли ушкоджене усе трахеобронхіальне дерево, клінічні  симптоми  можуть наростати дуже швидко. Із  моменту появи перших ознак захворювання до смерті від асфіксії (задухи) проходить від  декількох  годин до 2 - 3 діб.
Особливу загрозу являє собою наявність плівок у трахеї. Рухливий неспокій хворого і кашель сприяють відторгненню плівок. «Сівши» на біфуркацію (роздвоєння) трахеї вони призводять до раптової смерті.
Головне місце у лікуванні хворого на дифтерію належить антитоксичній ПДС(протидифтерійній сироватці). Першу дозу ПДС треба вводити негайно під час госпіталізації хворого до стаціонару. Найбільший ефект від введення ПДС спостерігають у перші три доби від початку хвороби.
Специфічна  профілактика включає планову вакцинацію і ревакцинацію населення, згідно Українського Національного календаря вакцинації.   
Здійснюють її вакцинами, що містять адсорбований дифтерійний анатоксин: АКДП, АаКДП, АаКДП - М, АД - М, АДП, АДП - М.
Щеплення для профілактики дифтерії, правця та кашлюку проводяться (АКДП , АаКДП) за віком: у 2 місяці (перше щеплення), у 4 місяці (друге щеплення), у 6 місяців (третє щеплення) та у 18 місяців (четверте щеплення).
Ревакцинацію проти дифтерії і правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (АДП), наступну у 16 років – анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (АДП-М).
Першу планову ревакцинацію дорослих, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М із мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.
Якщо пропущена доза ревакцинації кожні 10 років, необхідно ввести дозу АДП-М, яка була пропущена й від цього часу вести відлік часу до наступної ревакцинації АДП-М (10 років).
Дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово.
Отримати планову вакцинацію і ревакцинацію проти дифтерії (безкоштовно) можна у Центрах первинної медико-санітарної допомоги Дніпровського  району міста Києва.
Направлення на проведення вакцинації (ревакцинації) надає лікар-терапевт дільничний (особи старші 18 років), лікар-педіатр (діти до 12 років) або сімейний лікар (особи старші 12 років) після попереднього огляду і заповнення інформованої згоди на проведення щеплення.
Неспецифічна проофілактика -  включає своєчасну ізоляцію хворих і носіїв токсигенних коринебактерій.
Виписування хворих із стаціонару здійснюється після дворазового негативного результату бактеріологічного дослідження слизу із ротоглотки.
У закритих колективах, після ізоляції хворого, протягом 7 діб проводять термометрію та огляд контактних осіб, одноразово проводять їм бактеріологічне дослідження.

Бережіть своє здоров’я!  Вчасно вакцинуйтеся від цієї небезпечної інфекційної хвороби!

За інформацією Центру здоров’я Дніпровського району міста Києва