Історична довідка щодо Другої світової війни
Внесок українців у перемогу над нацизмом у Другій світовій війні
Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства – загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних націй) – і в складі Червоної армії, й армій західних союзників, і підпільних рухів Опору – та здійснили значний внесок у перемогу над нацизмом. А українська земля була одним з основних полів битви у цій війні. Ціною перемоги стали надзвичайні втрати впродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі. Загинуло понад вісім мільйонів: близько 3 мільйонів воїнів та 5 мільйонів цивільних.
На початку Другої світової війни український народ не мав незалежної держави та був розділений між кількома країнами. Обидві тоталітарні системи (нацисти й комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя, використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету у власних цілях та геополітичних іграх, а українські землі розглядали виключно як ресурс. Єдиним українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди й організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних режимів. До таких організацій, зокрема, зараховують й Українську повстанську армію.
Друга світова війна закінчилася зусиллями дипломатії, але виграна вона була сміливими воїнами та зброєю. Сьогодні, коли Росія без оголошення війни напала на Україну і здійснює огидну, безчесну, засуджену міжнародною спільнотою незаконну агресію, ми маємо не просто право на загальнонаціональний збройний спротив, але і на підтримку всього світу. Українці зі зброєю в руках захищають Європу і дають шанс на створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки, на побудову більш тривкого миру. Але умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії росіян проти будь-кого на планеті.
Після перемоги у російсько-українській війні наша держава та український народ отримають нове державне свято перемоги над рашизмом – сучасним нацизмом, що об’єднає все суспільство.
Коли нацизм капітулював
Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано у Реймсі о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року з участю представника від Радянського Союзу генерала Івана Суслопарова. Проте Сталін відмовився визнати акт. Він захотів підписання нового у Берліні, здобутому Червоною армією. Тож поставив ще одну вимогу союзникам – жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу іншої капітуляції.
Прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен відмовили. Черчилль послався на парламент, який вимагатиме від нього інформації, а Трумен – на те, що прохання Сталіна надійшло пізно та скасувати оголошення неможливо.
На це Сталін заявив, що підписаний у Реймсі договір не можна скасувати й не можна визнати, адже капітуляція має бути прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла агресія, – в Берліні. Союзники погодилися.
Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорст – 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом, а це – за московським 9 травня, 00:43. Його текст майже дослівно повторював попередній. Наприклад, підтвердив час припинення вогню – 8 травня, о 23:01, за центральноєвропейським часом.
Культ «9 травня»
Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8 травня 1945 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР оголошено 9 травня днем всенародного торжества та вихідним днем. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистих заходів не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим днем, але залишився одним із державних свят. Поміж іншим, у тому ж 1947 році радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, які були удостоєні державних нагород.
Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним днем в СРСР, проте певні святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах радянських газет публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож увага до цього дня та певні комеморативні заходи зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада – річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом.
Вихідним День Перемоги знову став у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го.
Після 1960-х років 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф перемоги заступив міф революції. Компартія та особисто Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як одного зі складників підвищення авторитету правлячої верхівки в суспільстві.
Пам’ять про Другу світову («Велику Вітчизняну») війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє».
Всередині РФ риторика перемоги виконувала і виконує функцію ідеологічного складника легітимації правлячого режиму. Однак російська пропаганда спрямовує міфи про Другу світову війну не лише на власну країну та продовжує активно культивувати їх серед країн, які колись були частиною СРСР, а й поширює ці маніпулятивні наративи у Європі та світі. Так РФ намагається атакувати памʼять інших країн, їхню ідентичність, а часом і кордони. Держава-агресор послуговується міфом перемоги у Другій світовій війні як індульгенцією, вчиняючи злочини проти цивільних та військовополонених в Україні, прикривається своєю нібито «виключною роллю» в перемозі над Гітлером.
Згадуючи про Другу світову війну 8 травня, світова спільнота має усвідомити та пам’ятати: сучасна Росія – не переможець над Гітлером та нацизмом, не визволитель Європи, а жорстокий агресор, який нехтує міжнародним правом, прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму.