Що про Чорнобиль (не) приховувала Радянська влада

Інформацію про найбільшу техногенну катастрофу в історії людства, спричинену вибухом на четвертому енергоблоці ЧАЕС 26 квітня 1986 року, партійно-державне керівництво та спецслужби СРСР одразу віднесли до категорії таємної.

В одному з перших повідомлень Управління КДБ по місту Києву та області, надісланих до КДБ СРСР 26 квітня зазначалося: «З метою недопущення витоку інформації, розповсюдження неправдивих та панічних чуток організований контроль вихідної кореспонденції, обмежений вихід абонентів на міжнародні лінії зв’язку».

Незважаючи на те, що уже 27 квітня відбувалася евакуація людей з Прип’яті та найближчих сіл, радянський уряд, а відповідно й «найчесніші» у світі ЗМІ мовчали про те, що сталося.

28 квітня о 21-00 в телепрограмі «Врємя» ведуча сповістила між іншим про те, що на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія внаслідок якої один з реакторів пошкоджено, що постраждалим надається допомога і створена урядова комісія. Таке лаконічне повідомлення мало створити ілюзію незначної аварії та що ситуація контролюється, тож немає підстав для хвилювання.

29 квітня 1986 року вийшло розпорядження начальника УКДБ УРСР по Києву та області Леоніда Бихова «про посилення роботи міськрайорганів на підприємствах та установах для припинення розповсюдження провокаційних та панічних чуток, застосування відносно їхніх інспіраторів найбільш рішучих заходів». Райвідділи щоденно до 11 та 17 годин повинні доповідати черговому УКДБ про кількість виявлених «болтунов», кількість проведених попереджувальних бесід та окремих попереджень осіб.

30 квітня газета «Правда» порушила мовчанку і опублікувала коротку замітку, фактично повторивши озвучене в програмі «Врємя», додавши, що відбулася евакуація людей з Прип’яті, а рівень радіації ретельно контролюється.

Голова КДБ УРСР Степан Муха у доповідній записці першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому інформував про зусилля спецслужб напередодні Першого травня забезпечити належний контроль «за оперативною обстановкою у Київській, Чернігівській, Житомирській областях у зв’язку з надзвичайними подіями, що мали місце 26 квітня на Чорнобильській АЕС».

День солідарності трудящих був одним із найважливіших ідеологічних свят в Радянському Союзі, відтак влада не могла проігнорувати чи відмінити його відзначення. Попри те, що вітер гнав радіоактивну хмару на Київ, партійно-державні боси у Кремлі дали вказівку проводити велелюдний парад у місті. «Він мав стати маркером для світової спільноти про те, що ситуацію контролюють, люди у безпеці і почуваються захищеними, – пише Сергій Плохій у книзі «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи». –Кадри усміхнених киян, які крокують центром міста, мали транслювати послання усім – партія контролює ситуацію». Водночас ці кадри стали красномовним свідченням злочину радянської влади проти людей: «Тисячі киян вийшли 1 травня на головну магістраль міста-героя – Хрещатик, – напише 2 травня газета «Вечірній Київ», – в урочистостях на Хрещатику взяли участь понад 120 тисяч киян та гостей столиці». Щодо цих цифр є певні застереження, бо на місцевому партійному рівні було встановлено квоту щодо кількості учасників акції від кожного з десяти районів Києва – у 2000 осіб (зазвичай цей показник коливався в межах 5 000 осіб).

На ранок 3 травня в Україні було госпіталізовано 911 пацієнтів з симптомами радіаційного ураження. Наступного дня – 1345, серед яких – 330 дітей. Згодом радіологічні відділення київських лікарень заповнилися, і приймати пацієнтів з цим діагнозом почали за межами міста.

Інформаційну блокаду про подію на ЧАЕС контролювали на усіх рівнях. В самій зоні чорнобильська газета «Прапор Перемоги» так і не дала жодної інформації про трагедію. А останній номер вийшов із феєричними гаслами: «Радянські люди можуть жити спокійно: партія глибоко усвідомлює свою відповідальність за майбутнє держави».

У травні 1986 року 5 відділ 6 Управління КДБ СРСР склав перелік відомостей (всього 26 пунктів) щодо подій на ЧАЕС, які підлягали засекреченню. Для того, щоб применшити масштаби трагедії, органи держбезпеки слідкували за нерозголошенням у пресі та приватних розмовах таких тем: причини аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС, дані про характер та обсяги руйнувань, кількість та склад суміші, виверженої із зруйнованого реактора під час вибуху, відомості про рівень радіоактивного забруднення у приміщеннях атомної електростанції та в 30-кілометровій зоні, діапазон дезактиваційних робіт у ході ліквідації наслідків аварії, статистику захворюваності на променеву хворобу серед персоналу станції, ліквідаторів, евакуйованого населення також факти масового отруєння та епідеміологічних захворювань, пов’язаних з аварією. До списку входили дані про обсяг державних капіталовкладень на консервацію 4-го енергоблоку, найменування організацій та кількість працівників, причетних до ліквідаторських робіт.

Для того, щоб приховати масштаби трагедії, влада вдалася до безпрецедентних заходів щодо приховування справжніх діагнозів постраждалим від променевого ураження. «За даними Шевченківського РВ УКДБ адміністрація Київської області та 25 лікарень, грунтуючись на вказівці Мінздоров’я УРСР в історіях хвороб пацієнтів з ознаками «променева хвороба вказують діагноз «вегетосудинна дистонія», – йдеться у Довідці 6 відділу УКДБ УРСР по м. Києву (від 13 травня 1986 року).