ЦРБ ім. П. Тичини: Зустріч із видатним українським істориком, колишнім в’язнем Шаргородського гетто Борисом Забаркою

Учора в ЦРБ ім. П. Тичини відбулася знакова подія - зустріч із видатним українським істориком, громадським діячем, заслуженим діячем науки і техніки України Борисом Забаркою.

Життя Бориса Забарка - це шлях від дитини, що пережила жахи Шаргородського гетто, до науковця світового рівня. Він присвятив себе місії, дорожчій за будь-які нагороди — збереженню пам’яті про трагедію Голокосту

Літературний захід, приурочений до Йом га-Шоа (Дня пам'яті Катастрофи та героїзму європейського єврейства), пройшов за підтримки голови РДА Андрія Паладія, став для кожного з присутніх можливістю доторкнутися до живої історії та переосмислити долю єврейства України в роки Другої світової війни.

Можливість особистого знайомства з Борисом Михайловичем та презентація його книжок – справді унікальні. З цієї нагоди до бібліотеки завітали почесні гості: заступник голови Дніпровської РДА Юрій Козаченко, начальник районного відділу культури Оксана Мерінова, члени Асоціації євреїв-колишніх в’язнів гетто і нацистських концтаборів, керівники благодійних фондів та організацій.

Після виступу Бориса Забарки відбулася жвава дискусія, у якій присутні порушили важливі теми пам’яті про Голокост, проблеми прощення та історичної відповідальності.

Особливо емоційним стало обговорення минулих і нинішніх проявів геноциду – зокрема, злочинів, які сьогодні чинить рф на території України проти українського народу, – та їхніх паралелей із трагедією євреїв ХХ століття.

Борис Михайлович є автором понад 260 наукових праць. Його масштабні збірники спогадів тих, хто вижив, стали безцінним джерелом для світової історіографії Шоа.

Державне та міжнародне визнання Бориса Забарка — беззаперечне: ордени України «За заслуги» II та III ступенів, офіцерський хрест ордена «За заслуги перед ФРН», премії Академії наук України та Європейського «Бней-Бріт». Але найголовніше — це його невтомна праця сьогодні.

Тема Голокосту для України особливо актуальна, адже в радянський період вона залишалася маргіналізованою й навіть табуйованою. Сьогодні до цього питання дедалі активніше звертаються наукові інституції, дослідники як в Україні, так і далеко за її межами.

Тож вкрай виняткове значення мають свідчення очевидців та дослідження долі тих, хто пережив Голокост, для формування об’єктивної історичної пам’яті про одну з найтрагічніших сторінок європейської, а отже й української історії.