У Дніпровському районі святкували Колодія
Напередодні Масляної в рамках фольклорно-етнографічного огляду «Українські вечорниці» Благодійною організацією Благодійним фондом «Дніпровський» за підтримки Територіального центру проведено театралізовану виставу «Колодія величаємо, весну-красну зустрічаємо». Цікаво розповіли про українські традиції та історію українського Колодія керівник проекту Галина Шарій та творчі колективи Територіального центру соціального обслуговування Дніпровського району міста Києва «Березнічанка», «Вербиченька», «Червона калина», «Молоді серця». На захід були запрошені ветерани Дніпровського району, серед яких: Герої Соціалістичної Праці; представники райдержадміністрації, благодійних фондів тощо. Галина Шарій в своєму сценарію врахувала сучасне ставлення до Святого Валентина та розповіла про справжні традиції українського народу на свято Срітення.
Учасники «Вербиченьки» в досить цікавій формі показали як зустрічали весну, ворожили на суженого, прив’язували Колодія до чоловіків та просили один в одного прощення. А які пісні знають та співають наші хори на свято, можна тільки позаздрити. Поважний вік виступаючих надихає на працю та жагу до життя, поважати та люьити традиції українського народу.
Довідково:
Свято Колодія - одне з праслов’янських свят, яке сягає доби Трипільської культури. Це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи. Колодій, Колодка, Колодки, Масляниця, Масляна, Масниці, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, Загальниця, «Ніжкові заговини» тощо - різні назви давнього свята.
Масляна отримала таку назву, тому що основною обрядовою стравою були вареники з сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. Виготовляли також млинці і пиріжки. В прадавньому розумінні Колодій - це маленький Сонце-Божич, який уже підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм. З наближенням весни Сонце все вище і вище піднімається по своєму небесному колу, відганяючи зимові холоди, а його сила, тепло та енергія передаються природі й людям. Отже — «Коло діє», життєтворний процес на землі триває, настає новий етап його оновлення.
Починали святкувати Колодія на початку тижня. Наші предки вважали Колодку символом продовження роду (фалічний знак). Ритуали мали свою послідовність: народження, освячення, дієвість, смерть, захоронення та оплакування. Проте веселощі, кмітливі забави та жарти супроводжували умовні обрядові дійства упродовж усього тижня.
Незважаючи на різне тлумачення Колодія, свято широко відзначалося на всіх теренах України. Це - суто українське свято, і йому немає аналогів у інших народів.
Свято супроводжується обрядами, пов’язаним із проводами зими і зустріччю весни і має характер загального примирення, злагоди та всепрощення. За традицією в цей час влаштовуються народні гуляння, а всі дійства направлені на те, щоб прогнати зиму і розбудити природу від сну. Усі ці дні не роблять значних робіт, а славлять Колодія, Сонце, Весну і Світло.
Протягом семи днів відбуваються урочистості, що славлять Колодія. Свято відлунює звичаєвість доби матріархату, оскільки жінки є головними дійовими особами. Колодія вважали Богом шлюбу, любові, здоров’я і злагоди, тож дійства були пройняті іграми та веселими забавами.
Цей тиждень ще також називали «Бабським тижнем» або попросту «Бабським», а Колодій, відповідно, - «Бабським святом». Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.
На Україні в усі часи головним обрядом Масниці були «колодки». Сонячну ознаку Колодія, як символ продовження роду, – маленьку вербову колодочку з навскісними хрестиками, перев’язану стрічечкою, дівчата прикріпляли на груди своєму хлопцеві, або «сповивали» і залишали до суботи.
Свято Колодія, триває протягом тижня: у понеділок «колодка народжувалась», у вівторок – «охрещувалась», у середу – «похрестини», у четвер – «помирала», у п`ятницю «колодку хоронили», у суботу - «оплакування колодки», а у неділю відбувалось завершення життєвої долі «колодки» - молоді одружені жінки «волочили колодку», - вони прив`язували колодку до тіла неодруженим парубкам та дівчатам, які не одружилися минулого року.
А оскільки, ніхто не бажав тягти колодку, тож від неї відкуплялись кольоровими стрічками, танцями, піснями або їжею та напоями.
Парубкам, котрі за рік не одружилися, чіпляли до руки чи до пояса колодку - загорнуте у полотно вже справжнє полінце, - у такий спосіб намагалися карати затятих одинаків. Пам’ятаючи про такий звичай, парубки заздалегідь готували «відкупного» грішми, подарунком або оковитою (виставляли могорича) - лише так можна було відкупитися.
На відміну від парубочої колодки, дівочу колодку оздоблювали паперовими квітами, барвистими стрічками та прив’язували дівчині, що забарилась із заміжжям, до лівої руки. Дівчата теж могли відкупитися стрічками, намистом, хустиною чи танцями і піснями.
В окремих місцевостях прив’язували колодку й батькам (до ноги) у покарання за те, що своєчасно не одружили своїх дітей. Також в цей день парубки вибирають наречених.
Підготовлено у відділі внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю