Як українці проголошували незалежність УНР у 1918 році
Перша світова війна (1914–1918) спричинила розпад чотирьох імперій (Російської, Австро-Угорської, Німецької та Османської) і дала поштовх створенню на їх руїнах незалежних національних держав. Серед поневолених народів, що піднялися тоді на боротьбу за самостійність, були й українці.
17 березня 1917 року в Києві громадські та політичні сили створили Українську Центральну Раду, яка поступово перетворилася на парламент Української Народної Республіки.
23 червня того ж року Центральна Рада першим Універсалом проголосила автономію України та закликала створювати українські органи влади на місцях, а 28 червня сформувала Генеральний Секретаріат – перший український уряд.
Події в Москві та Петрограді – Жовтневий переворот, повалення Тимчасового уряду, формування Ради народних комісарів – принесли більшовицьку загрозу для України. Це підштовхнуло Центральну Раду до ухвалення 20 листопада 1917 року ІІІ Універсалу, яким вона проголосила Українську Народну Республіку.
Тим часом більшовики прагнули встановити контроль над Україною та розглядали Центральну Раду як серйозного конкурента у боротьбі.
17 грудня Рада народних комісарів висунула ультиматум: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і взагалі відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги та звинуватили Петроград у розпалюванні ворожнечі. Раднарком тоді оголосив, що вважає Центральну Раду “в стані відкритої війни проти совєтської влади в Росії і на Україні”.
7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний збройний наступ на Україну. На середину січня вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі. Готувалися виступати на Київ, одночасно підбурювали “робітничі повстання” (найзапекліше відбулося на заводі “Арсенал”).
Бойові дії в Києві спонукали Центральну Раду остаточно визначитися із незалежністю. Як сказав Микита Шаповал на засіданні українського уряду 8 січня 1918 року, “раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”.
Це відбулося 22 січня 1918 року на закритому засіданні Малої ради (постійний робочий орган УЦР, який діяв між її пленарними засіданнями). На обговорення винесли три проєкти: Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та Микити Шаповала, але врешті виробили спільну редакцію.
Проголошенню IV Універсалу передував виступ голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського: «Високі збори!.. Народ наш прагне миру. І Українська Центральна Рада доложила всіх зусиль, щоб дати мир негайно. Але петроградське правительство, Совіт народніх комісарів, оголошує нову «священну війну», а з другого боку, це правительство насилає своє військо, червоногвардійців та більшовиків на Україну... Щоб дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну, Українська Центральна Рада постановила не відкладати до Установчих зборів ті справи і в цій цілі Українська Рада вже з 9 січня відбувала перманентне, безперервне засідання аж до цього часу і постановила важну річ – видати оцей Універсал».
Голосували за епохальний для України документ поіменно. Із 49 членів Ради «за» було 39, «проти» – 4, «утрималося» – 6 осіб. Текст IV Універсалу датований 22 січня 1918 року.
Документ містив чотири головні положення: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.
Водночас українці Галичини – східної частини австрійського коронного краю – 1 листопада 1918 року підняли у Львові повстання (згодом назване “Листопадовий чин” або “Листопадовий зрив”), внаслідок якого проголосили українську владу в краї.
13 листопада затвердили Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, запровадивши назву нової держави – Західноукраїнська Народна Республіка.
22 січня 1919 року, на річницю проголошення незалежності Української Народної Республіки, об’єдналися в єдину незалежну державу УНР та ЗУНР.